Родина

Теща кожному дається по силам

Теща у Андрія була не те щоб погана, але така, що хоч анекдот з неї пиши. Але він не скаржився. Та й гріх скаржитися, коли в холодильнику постійно лежав великий шматок сала від улюбленої тещеньки, та в коморі рівними рядами стояли банки з маринованими огірочками.

– Хороша вона в мене. Господарська. Так і живе далеко, що дуже навіть зручно,- говорив мені Андрюха, який приїхав з села, куди відвіз на літо своїх підопічних.

– Та, що живе далеко теща, це подарунок,- відповідав я, заздрячи приятелеві.

Моя жила на сусідній вулиці і споглядати її курпулентную фігуру доводилося частіше, ніж один раз на місяць.

Але ось одного разу приїхав Андрюха від “улюбленої” тещі злющий, як собака. У п’ятницю ввечері збирався, любовно укладав рибальські снасті і мрійливо говорив:

– Як приїду, то тут же з ночівлею на річку піду. Карасі зараз розміром з долоню.

Я знову йому позаздрив. Мені-то риболовлі найближчим часом не бачити. У моєї тещі на дачі картоплі не міряно, так помідорів не були отримані. Хоч би дощ пішов чи що тижня так на дві, щоб вона там сиділа в своєму будиночку і раділа, такого рясного поливу городу.

Так от, приїхав Андрюха в село. Першим ділом на ньому повисли сини, заглядаючи в багажник на предмет наявності гостинців з міста.

Потім теща, Віра Іванівна, завалила його питаннями як там її донечка, якій через два місяці народжувати, тому вона і боїться зайвий раз у машині трястися.

А потім Андрій якось не добре себе відчув. Напевно біляш, куплений в придорожній кафешці, виявився не свіжим. Тому нічну риболовлю вирішив відкласти до ранку.

А теща-то у Андрюхи не тільки золото, але ще й травниця знатна, як вона говорить. Мовляв у неї в роду якась там бабка сьома вода на киселі знахаркою була. Так от, коли та померла, то дар до неї перейшов. Яким чином він перейшов і як себе проявляв Віра Іванівна не відповідала. Вона тільки щурила і без того свої маленькі оченята, і єхидно відповідала:

– У мене поганий очей. Не треба мене дратувати, а то погано буде. Відьма я.

На що тесть тільки сміявся, так говорив:

– Ага, зятьок, її краще не злити. Скаже під гарячу руку – пів дня з туалету не вилізеш.

А вже як вона любила всякими травами лікувати. Тільки тесть, чомусь, від її лікувань завжди відмовлявся, посилаючись на те, що найкращими ліками є стакан самогонки. Андрію теж, до цього дня, не доводилося випробувати на собі знахарські здібності Віри Іванівни.

Але, все буває в перший раз. Теща як побачила, що її зять животом мучиться, так тут же почала готувати лікувальне зілля.

Чого вона там в каструлю кидала Андрюха не бачив, але задоволена Віра Іванівна посміхалася, так промовляла:

– Полин-то вона від будь хвороби. Не боїсь, до ранку будеш як огірок. А з риболовлі прийдеш і бульбу допоможеш підгортати.

Вона Налила свого відвару у великий кухоль і сказала, щоб Андрій все залпом випив. Рідина була темного кольору, з запахом приємна, але на смак гірка.

Робити нема чого, дуже вже Андрію хотілося ранкової зорі на риболовлю потрапити. Тому він видихнув і одним залпом осушив кухля.

Треба сказати, що живіт у нього через годину перестав боліти і Андрюха радісний задрімав, передчуваючи ранкову риболовлю. Але потім почалася пекельна ніч, де його нудило, кидало в піт, і здавалося, що шлунок проситься назовні.

Вранці до блідому Андрію підійшла Віра Іванівна і лагідно сказала:

– Андрюшенька, може тобі чаю з ромашки зробити? Ромашка вона завжди допомагає.

На що Андрюшенька відповів, обдарувавши її нищівним поглядом:

– Ідіть ви мама знаєте куди зі своєю ромашкою.

Чи треба говорити, що рибалка накрилася мідним тазом і картоплю ображена теща пішла сама підгортати. А Андрюха, збираючись ввечері додому, грізно дивлячись на неї, сказав:

– Не дай бог, мамо, ви мені дітей травами лікувати будете.

– Ромашка, вона ж завжди нешкідлива,- тихо відповіла вона, не піднімаючи на зятя очей.

– Не дай бог,- гаркнув Андрюха і, грюкнувши дверима автомобіля, виїхав.

– Ти уявляєш, я думав, що ця відьма отруїла мене. Так погано мені ще ніколи не було. Та краще б я тестя послухався, так самогонки з сіллю випив, ніж її забійне зілля,- скаржився Андрій, розвантажуючи машину.

Так, шкода було Андрюху, і за риболовлю його прикро. Але я вкотре переконався, що теща кожному дається по силам. Це як хрест, який один витримає, а інший і підняти не зможе. Тому я, отримавши чергове завдання від своєї тещі, подумав:

“Ну і що, що вона городниця. Зате не знахарка, як у Андрюхи.”

Related posts

Leave a Comment